Важлива характеристика якості освіти вихованця позашкільного закладу — це інформаційна культура. Вона може розглядатися у зв`язку з рівнем розвитку суспільства, характеристиками мислення особи. Це перш за все етика використання комп`ютера в контексті загальнолюдських цінностей. Можна навіть конкретно говорити в стилі заповідей, що століттями регулювали нормальну людську поведінку.
«
Не убий» чужу інформацію випадково або умисне. (Звідси неприйняття вірусотворчості і недбалості.)
«
Не вкради» чужу програму або дані. Проблема полягає в тому, що скопійована інформація не відчужується від власника як річ, а можливо, інформація взагалі не є товаром в звичайному сенсі. Мінімальна вимога культури тут — не витягувати для себе прибуток з чужої праці і безкоштовно отримане безкоштовно ж передавати, зі згоди автора (доречно тут пригадати притчу про годування п’ятьма хлібами тисяч голодних...). Безумовно, копіювання всупереч дозволу автора і тим більше «злам» захисту від копіювання є привласненням чужої власності. Деяка абстрактність цього зламу суті справи не міняє.
Крім того, варто дотримуватись принципу «не вкради» і в процесі навчання. Програма, написана товаришем – це його робота, а твоя повинна бути індивідуальною. Скільки є гуртківців у групі, стільки може бути варіантів розв’язання одного й того ж завдання за ПК.
«
Не створи собі кумира», що означає відмову від комп`ютерного фанатизму — «хакерства», від зайвого «зациклення» на програмах або мовах, від спроб звуження реального світу до комп`ютерного середовища. Це гасло стає особливо актуальним в боротьбі та попередженні дитячої та молодіжної ігроманії та залежності від Інтеренету. У сфері світогляду — це застереження від чергової спроби пояснити все раз і назавжди, цього разу через метафору комп`ютера.
«
Не свідчи неправдиво», тобто не обговорюй ті програми або дані, які недостатньо добре знаєш (скромність).
«
Полюби ближнього, як самого себе»: допомагай товаришам порадою і прикладом, не займай зайвого місця в спільній пам`яті, видаляй копії і застарілі файли, «прибирай», відновлюй за собою пам`ять комп’ютера після роботи.
Є в інформаційній культурі і естетичний зміст — уміння бачити, цінувати і створювати красиве в інформатиці: оригінальний, короткий, зрозумілий, швидкий, універсальний алгоритм; красиве оформлення результатів (таблиць на папері або вікон на екрані), уміле використання графіки і кольору. Всі ці звички та навички, використані в прикладній галузі, сприяють в майбутньому формуванню спеціаліста високого класу.
Часткою інформаційної культури учня є і самообмеження — самодисципліна: звичка до структур¬ного запису текстів алгоритмів, коментування програмного продукту для себе і інших, наявність стрункої системи в позначеннях, продумана організація зберігання своїх даних в зовнішній пам`яті, формування хороших звичок при роботі за ЕОМ (із захистом від помилок), дотримання правил техніки безпеки.
Підкреслимо, що між досягнутим рівнем освоєння роботи на ЕОМ, грамотністю, компетентністю і культурою все ж немає однозначних зв`язків. Так, користувач, що не уміє програмувати, може бути дуже ерудованим, а фанатичний програміст — не знати нічого, окрім, скажімо, улюбленого Сі. З цієї точки зору творець вірусів, швидше за все, грамотний, можливо, навіть компетентний, але культури, зрозуміло, у нього немає.
Отже, якщо зростання рівня компетентності в інформатиці не супроводиться підвищенням рівня культури, наслідки можуть бути вельми негативними, враховуючи тенденцію до розвитку комп`ютерних мереж. При цьому додаткове знання може лише помножити зло.
Тому всі три вказані цілі комп`ютерного навчання вимагають направлених зусиль педагога і не досягаються автоматично при простому засвоєнні матеріалу.
